|
|
|
УКРНКА СПб -
Заходи: Фоторепортаж про святкування 9 березня и поминовении 10 березня на Смоленському кладовищі Т.Г.Шевченко | |
|
У великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка - чимало поетичних строф, які можна сміливо робити девізом всього свого життя. Вони надзвичайно філософічні, афористичні, так що пам'яті навіть цілком звичайної людини, яка не володіє особливими літературними чи артистичними даруваннями, може зберігати їх від колиски до останнього подиху.
Великий портрет Т. Г. Шевченка
Мені особливо запали в душу його рядки про вдячне серце, яке, звичайно, найкраще звучать на мові оригіналу.
Інтер'єр Тіціановского залу
Академія мистецтв
Хоча сенс цього вірша зрозумілий і близький людям різних національностей, наділених доброю волею: «Раз добром нагрiте серце - вiк не прохолоне». Саме ці почуття гарячої любові до України, до всього доброго і світлого, що пов'язано у нас з поняттями сім'ї, батьківщини, приводять 9 березня, в день, коли народився великий поет, багатьох петербуржців та гостей міста на Неві в Тіціановский зал Академії мистецтв. Так, тут є, на щастя, меморіальний музей-майстерня Тараса Шевечнко, який так і не знайшов у Петербурзі ні власного житла, ні родини в звичайному розумінні цього слова. У нього склалася інша сім'я - простягнулася через століття і географічні простори. Адже подумати тільки - святкується стільки років його день народження! І стільки гостей приходить. Не до столу, накритого білою скатертиною, з великою кількістю страв і напоїв. А в зал, де стоїть його великий портрет, а в глибині - ікона-вітраж «Воскресіння Христове». І ніби відступає на короткий час строгість Великого Посту, поступаючись місцем душевної теплоти, духовної радості - за те, що дійсно живуть і після смерті автора, залишаються у багатьох поколіннях і пісні, і вірші, і все, що вони об'єднують собою, - сам дух народу ...
Зал був заповнений весь
Всього дві-три години триває концерт, потрапити в число учасників якого вважають за честь видатні артисти Північної столиці і, звичайно, гості, які прибули на свято з України. Цього року їх, на жаль, було значно менше, ніж у попередні. Цілком зрозуміло - і дорога подорожчала, і економіка не покращилася. Але ось прибув, наприклад, поет Анатолій Самойленко із села Моринці, батьківщини М. В. Гоголя. Допомогли петербурзькі друзі. Мабуть, питання вирішувалося не без участі академіка Юрія Михайловича Півінского, відомого дослідника життя і творчості М. В. Гоголя. Цьому превеликому класику світової літератури, теж оспівувавшому не тільки визначною прозою, а й усім своїм життям Україну, з меморіальним музеєм у Петербурзі не пощастило. - Досі такого музею в нашому місті немає, незважаючи на минулий рік, оголошений ювілейним на рівні ЮНЕСКО.
Бандуристка Ірина Раткевіч
Виступ хору із села Моринец
Співає Вікторія Ревенко
Концертна програма в цьому році була, як завжди, цікавою і різноманітною. Всіх учасників святкового заходу, які були відзначені на закінчення пам'ятними грамотами, отримали букети квітів і, звичайно, гарячі оплески слухачів, перерахувати просо неможливо. Одне точно - видатні артисти, співаки визнали за честь саму можливість взяти участь у такому пам'ятному концерті. І про що б вони не співали, будь-які відомі або ще не відомі твори композиторів не виконували, - вони пояснювалися в любові до всього святого, що ми пов'язуємо з поняттями сім'я, родина ...
Співає ансамбль Сузір'я
У Тараса Шевченка в звичайному сенсі сім'ї не було. Не було й своєї квартири. А ось адже скільки душ людських відкрилися йому, його поезії! І коли, як звичайно, в кінці вечора учасники концерту та глядачі встали, щоб, мов гімн, виконати пісню на слова Шевченка «Реве та стогне Днiпр широкий», здалося, що і справді може нахлинуть широка вода могутнього Дніпра. Щоб змити все зло, нечисть, щоб дорогі мої земляки-українці очистилися соборною поетичною молитвою від суєти звичайного життя, перетворилися духовно ...
Що поробиш, важке духовне життя, важка й молитва за душу покійного Тараса, яку на другий день, 10 березня, згідно з усталеною традицією, члени Української національно-культурної автономії проводять на Смоленському кладовищі, біля місця першого поховання поета. Тепер вже стали якось забувати, що цього пам'ятного місця в Петербурзі колись не було. А з'явилося воно завдяки щирим старанням поета Бориса Бойченко, який і за каменем-валуном чимало їздив, вибирав в спеціальних кар'єрах для скульпторів, і напис продумував, так що тепер на старих чорно-білих світлинах зберігається і ця невелика історія народження пам'ятника Кобзареві. Тому що назвати його могилою або навіть похованням в повному розумінні слова не можна. І це теж - свого роду парадокс, істина благодатного блаженства християнської душі. Панахиду адже творять традиційно або в спеціально відведеному місці в храмі, або на могилі ... А тут - під відкритим небом, біля пам'ятника поету ...
Два богатиря - М. Я. Савченко і В. Ф. Косенко розчищають пам'ятник перед святом
О. Богдан Жук каже проповідь
Після панахиди біля місця першого поховання Т. Г. Шевченка
Спільне фото - на пам'ять
Ми біля пам'ятника Тараса Шевченко. Фото Валерія Майбороди
І перш ніж знову гарно стати, сфотографуватися разом біля цього пам'ятника нашій загальній історії, скромно одягнутися, раніше за всіх прибути сюди і очистити від снігу що став уже знаменитим Камінь Тараса довелося двом добровольцям. - Володимиру Федоровичу Косенко, редактору альманаху «Кобзар», і поету Михайлоу Савченко вже звикли до таких скромним і, на щастя, цілком посильним їм подвигів. Напередодні вони таким же чином приводили в порядок і пам'ятник Т.Г. Шевченка на Петроградській стороні, старанно очищаючи його від снігу. І, напевно, із самих щирих почуттів вдячності на обкладинку нинішнього випуску журналу «Кобзар» його редактор В. Ф. Косенко помістив колишнього ректора Академії, народного художника Росії Альберта Серафимовича Чаркіна. Зворушливий нарис про нього написав Михайло Савченко. Поет зробив цю літературну працю з незвичайною в середовищі мистецтвознавців щедрістю на добрі слова, висловивши щире захоплення талантом скульптора, у творчості якого історичні, героїчні теми займають провідне місце.
Журнал Кобзар
У журналі, присвяченому 196-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка, знайшлося місце і для публікацій поетичних творів сучасних авторів, членів Української національно-культурної автономії, якою керує Василь Юрійович Тегза. Йому довелося виступити і ведучим в урочистому концерті.
Шкода, що до цих пір реального фонду допомоги талановитим авторам, художникам, музикантам в автономії немає. І діяльність деяких її представників здебільше спрямована на утвердження себе як лідерів, підприємців, громадських діячів, ніж на таку потрібну і таку дефіцитну справжню турботу про збереження і примноження багатств національної української культури, мистецтва. Так що зазвичай сучасні автори поетичних збірок випускають їх за свій рахунок, у дуже скромному поліграфічному виконанні. Їм доводиться задовольнятися лише скромними виступами в бібліотеці національних літератур на вулиці Гороховій, 41, так що в сучасному Петербурзі вірші та пісні українською мовою почути не так-то просто. І, дійсно, залишається тільки молитися про те, щоб талановиті автори, музиканти і, звичайно ж, поети, що входять до складу УНКА, навчилися взаємній повазі, вмінню підтримувати щирі теплі відносини один одного.
* * *
Олена Володимирівна Захарченко,
член Спілки письменників «Багатонаціональний Санкт-Петербург».
Фото автора |
 |
|
Технології
